Ткаченко Иван

Report
Ткаченко Іван Гурович
(1919-1994 рр.)
Герой Соціалістичної Праці
Член Президії Верховної Ради Української РСР
Заслужений учитель Української РСР
Кандидат педагогічних наук, доцент
Кавалер двох орденів Леніна
Нагороджений медалями К.Д. Ушинського і А.С. Макаренка
Директор Богданівської середньої школи Знам’янського району (35 років)
«Добрі не ті батьки, які дітям придбали маєтки і
гроші, а ті, які зуміли своїх дітей виховати для себе, для
Вітчизни своєї, збагативши їх добрими навичками –
найвеличнішими скарбами життя»
(Л. Силенко)
Сім’я
– це ще
джерело
почуттів, розуму, культури. Мати дала
У сім’ї
було виховання
дві доньки:
життя кожному з нас. Вона – берегиня роду. Батько – захисник і голова
роду.
6 лютого 1919 року у сім’ї Ткаченків
народився син Іван
Тріщав мороз, а Ви, на диво,
Ішли в цей дивовижний світ,
Як срібна паморозь, красиві,
Міцні, як кришталевий лід.
Мати: Ткаченко
Валентина
Дарина
Олексіївна
Хата, де народився Іван Гурович.
Село Цибулеве Знам’янського
району
Батько: Ткаченко
Марія
Гура Антонович
«Хвилювався, як ніколи!
Хвилювався я весь час!
Бо тоді я йшов до школи
Перший раз у 1 клас»
1926 р. –
1932 р. –
1933 р. –
1934 -1937 рр. –
вступає до Цибулівської семирічки.
закінчив школу на «відмінно»
вступає на робітфак
навчається на фізико-математичному факультеті
Кіровоградського педінституту
Випуск Цибулівської школи 1932 року
Струнка, повітряно-легка,
Немовби зіткана з блакиті,
Мені ти стрілася така
В далекім світі, юнім літі.
(М. Луків)
9 травня 1939 р. Іван
Гурович одружується з
учителькою географії
Тетяною Омелянівною, з
якою пройде поруч крізь
усе життя.
У шлюбі мали двох
доньок: Світлану і
Таїсію.
Праця і відзнаки
Студент,
викладач,
директор
• 1935р. Розпочав педагогічну діяльність. За рекомендацією
кафедри фізики поєднував навчання з викладацькою роботою
на підготовчих курсах і на ІV курсі вечірнього робітфаку –
викладав методику математики на молодших курсах.
• 1939р. Був направлений Знам’янським районним відділом
освіти директором Богданівської вечірньої школи.
Через деякий час із вечірньої школи переходить
викладати математику в денну.
• 1944р. Був призначений директором
Богданівської середньої школи, якою керував
протягом 35 років.
Педагогічна та наукова
діяльність
Педагогічна та наукова
діяльність
• 1945р. І.Г.Ткаченко
став науковим
кореспондентом
науково-дослідного
інституту педагогіки
УРСР.
• 1970р. Керував
роботою школи
передового досвіду
директорів шкіл
області. Активний
учасник районних,
обласних,
республіканських,
всесоюзних
педагогічних читань,
річних зборів АПН
СРСР.
Один із перших
ініціаторів
організації
учнівських
навчальновиробничих
бригад і
комсомольськомолодіжних
таборів.
Із 1971 р. при школі працювала практична лабораторія
(на громадських засадах) по трудовому вихованню і
професійній орієнтації в сільській школі.
1971р. У видавництві “Радянська школа” була
видана монографія І.Г. Ткаченка “Трудове
виховання старшокласників”, яка у 1978 р.
удостоєна 3-ї премії республіканського
педагогічного товариства.
Педагогічна та наукова
діяльність
 1973р. Захистив дисертацію на здобуття
наукового ступеня кандидата педагогічних наук
в Українському науково-дослідному інституті
педагогіки.
 1975 – 1978 рр. З’являються книги І.Г.Ткаченка
“Богданівська середня школа” (удостоєна 2-ї
премії республіканського педагогічного
товариства у 1976р.), “Трудовое воспитание
учащихся”, “Уроки русского языка во 2-м кл.
школ с украинским языком обучения” (у
співавторстві з Н.І.Качаловою).
 Написав і опублікував понад 50 статей в
місцевих, республіканських та всесоюзних
періодичних виданнях, 6 статей у наукових
збірниках, у матеріалах педагогічних читань
тощо.
Березень 1977р.
Брав активну
участь у роботі
з’їзду учителів
Української РСР
1978р. Обирався
делегатом
Всесоюзного
з’їзду учителів.
Педагогічна та наукова
діяльність
 Липень 1979- липень1982р. І.Г. Ткаченко працює
старшим науковим співробітником, завідуючим
лабораторією з проблем трудового виховання і
профорієнтації учнів сільських шкіл НД і
педагогіки УРСР (на експериментальній базі
Богданівської СШ №1), а після її ліквідації –
учителем історії і суспільствознавства.
 1979 р. І.Г.Ткаченко стає пенсіонером союзного
значення. Приймає пропозицію Кіровоградського
педінституту і працює доцентом кафедри
педагогіки до 1994 р.
80-90 рр.
 Опублікував книги: “Уроки русского языка
в 3 кл” (у співавторстві з
Н.Є. Селівестровою та Н.І.Качаловою
(1980)), “Творче використання ідей
В.О.Сухомлинського з питань трудового
виховання в сільській школі”(1994)
 Опубліковано ряд наукових статтей,
присвячених педагогічній спадщині
В.О.Сухомлинського.
 Був учасником всесоюзної дискусії про
математику та якість її викладання в школі
(1980)
Глибоко рецензує книгу О. Захаренка і
С. Мазурика “Школа над Россю” (1981)
Громадсько-політична
діяльність
• член обкому КПУ;
• член
Знам’янського
міськкому КП
України;
• депутат
Знам’янської
районної ради;
• депутат Верховної
Ради УРСР ІХ
скликання від
Олександрівського виборчого
округу
Кіровоградської
області;
• член Президії
Верховної Ради
УРСР (1975 р.)
Нагороди
• 1960р. Творча діяльність богданівського
директора була відзначена орденом
Леніна.
• Березень 1962. Було присвоєно звання
Заслужений учитель Української РСР.
• Квітень 1970 р. Відзначений медаллю
Н.К.Крупської
• 20липня 1971р. Указом Президії
Верховної Ради СРСР І.Г.Ткаченку “за
великі заслуги в навчанні і
комуністичному вихованні учнів було
присвоєно звання Героя Соціалістичної
Праці з врученням ордена Леніна і
золотої медалі “Серп і молот”.
• Також був нагороджений медалями “За
трудову відзнаку” А.С. Макаренка,
бронзовою медаллю ВДНГ СРСР.
Інтернаціональне
виховання
“Інтернаціональне виховання вимагає повної єдності
теорії і практики, слова і діла. Важливо, щоб учні не тільки
знали принципи пролетарського інтернаціоналізму і
дружби народів. Важливо, щоб моральні погляди і
переконання стали законом їхньої поведінки в житті, в
практичній роботі.”
І.Г.Ткаченко
Коріння дружби тут
переплелося
“ Богданівка – Халдан. Чудова дорога дружби,
якою йдуть впродовж 10 років. Один із маршрутів, що
ріднить Україну з далеким Азербайджаном “
“Комсомольська правда”
25 червня 1978 р.
Коріння дружби тут
переплелося
“Сьогодні в нього з’явилися
нові відгалуження:
Богданівка – Балашиха,
Богданівка – Григорополісся.
Простяглися дороги із
українського села в Підмосков’я
і на Ставропольщину.
Дружать школи. Листуються
педагоги.
Дружать учні і їхні батьки.
Дружать народи.”
“Комсомольська правда”
25 червня 1978 р.
Табір “Дружба”
“Дружба”… У цьому
слові – найсвятіші
почуття.
Богданівський
інтернаціональний
табір праці та
відпочинку “Дружба”
зібрав школярів
трьох республік на
українській землі.
Коріння дружби тут
переплелося.
Важливим етапом
стосунків став обмін
делегаціями
Дружба двох видатних
учених-педагогів сучасності,
наших незабутніх земляків
В. О. Сухомлинського та
І. Г. Ткаченка
У процесі аналізу наукової
спадщини педагогів-гуманістів
постає цілком закономірне
питання про те спільне, що було
притаманне обом керівникам
шкіл, педагогам-новатором.
В. О. Сухомлинський вперше в
історії вітчизняної педагогіки
сформулював дванадцять
принципів трудового виховання.
І. Г. Ткаченко на практиці
реалізував та закріпив їх,
перетворивши Богданівську
школу на всесоюзну лабораторію,
яку тодішній завідуючий
Кіровоградським облвно
Д. Ю. Стельмухов назвав, як і
Павлиську школу, “малою
педагогічною академією” .
“Богданівська школа славилась, крім усього іншого,
кращою в колишньому СРСР постановкою трудового
виховання і навчання. Досить сказати, що сам великий
Сухомлинський (близьким другом і переконаним
послідовником якого був І. Г. Ткаченко) вважав, що ця
справа в Богданівській школі поставлена краще, ніж у
його власній, Павлиській. А як чудово вона була
поставлена у Василя Олександровича, знає кожен, хто
читав його праці, чи побував у Павлиші. “
Я. Береговий – перший заступник
голови міжнародної конфедерації
творчих об'єднань вчителів.
І. Г. Ткаченко і В. О. Сухомлинський
Видатний педагог І. Г. Ткаченко вчився у
В. О. Сухомлинського майстерності роботи з
учнями молодших класів, а В. О. Сухомлинський
захоплювався досягненнями богданівського
директора в організації учнівської виробничої
бригади, яка обробляла понад 100 га землі, мала
свої трактори, сівалки, автомобілі.
Міцна дружба поєднувала І. Г. Ткаченка з
В. О. Сухомлинським більше 25 років.
У своїх спогадах богданівський директор згадує:
“Мені, як і моєму поколінню вчителів, випало
велике щастя понад чверть століття духовно
спілкуватись із Василем Олександровичем,
збагачуватися його ідеями, осмислювати практику багатогранну, своєрідну, неповторну.”
“Праця вчителя тим і цінна, і прекрасна, що вона формує саму
людину… учитель, образно кажучи, здійснює зв’язок часів, він –
ланка в низці поколінь. Він неначе передає естафету з сучасного в
майбутнє, і це робить його працю такою захоплюючою, справді
творчою.”
Іван Гурович Ткаченко
Надійні помічники - колеги
Пішов із життя видатний
педагог та залишив по собі
велику спадщину. Але чи міг
директор зробити щось
самотужки, без педагогічного
колективу, без надійних
помічників-колег? Звичайно ж,
ні. 45 учителів, мов єдину
родину, спільною справою,
спільною заповіддю об’єднав
під своїм керівництвом Іван
Гурович. Із ними йшов він плічо-пліч тернистою нивою
нелегкої учительської праці.
Саме завдяки цим людям, їхній
відданості своїй роботі, слава
про Богданівську школу лунала
по всій Україні та за її межами.
Дуже хвилювалась Надія Свиридонівна Ратушна, починаючи
навчання з першокласниками за експериментальною програмою.
Доручили цю складну справу саме їй, бо має просто-таки природний
хист і чуття до того, як виготовити і подати наочний матеріал у
таблицях, схемах, репродукціях. Більше 500 таблиць виготовила за
цей час власноручно, не чекаючи, доки видавництва налагодять
випуск такого потрібного для школи матеріалу.
Галина Романівна Ірич і
Раїса Іванівна Каплун вели
соціологічні дослідження,
дізнавалися, які книги були у
сімейних бібліотеках їхніх
вихованців. Домовлялись,
щоб у день заробітної плати
батьки обов’язково купили
дітям книги. У деяких родинах
почали влаштовувати суботні
голосні читання, ці години
стали для дітей справжнім
святом.
Усі класоводи, - говорив про них І.Г. Ткаченко, - майстри
своєї справи. Вони дають дітям глибокі знання, розвивають
їхнє мислення, творчу уяву. І якщо справедлива істина, що
вогонь може загорітися тільки від вогню, то вони – той
перший світоч, який запалює юні душі.
Своє творче обличчя у кожного вчителя. Зокрема й у викладачів
мови і літератури. Людмилі Костянтинівні Дубовій, парторгові
школи, котра своїм тактом, витримкою, об’єктивною
принциповістю вміє об’єднати найрізноманітніші характери, бо
завжди чуйно прислухається до кожної думки в колективі.
Мабуть, тому найкраще їй вдаються уроки, коли учні вирішують
проблемні питання.
Людмила Олександрівна Мініна вільно володіла великим
обсягом матеріалу, у неї були глибокі й доречні літературноісторичні асоціації, вдало використовувала технічні засоби
навчання.
Валентина Степанівна Коршукова приваблювала на своїх уроках
тим, що багато творів цитувала напам’ять. Раїса Прохорівна
Куропятник добирала гарний ілюстративний матеріал. Оксана
Іванівна Ворошилова всіляко заохочувала самостійну роботу учнів,
їхнє захоплення краєзнавством, була керівником драматичного
гуртка. Надія Леонтіївна Іванченко вдало будувала індивідуальну
роботу кожного учня.
Ветеран війни, історик Петро Степанович Головир
умів розкрити дітям сутність свого предмета як
науки, котра допомагає, осмислюючи минуле,
глибше пізнавати нинішнє і передбачати майбутнє.
Столярну справу в школі викладав Борис Іванович Сиром’ятников,
ветеран війни, учасник оборони Ленінграда. Безмежно закоханий у
свою професію, він і дітей навчав «відчувати» дерево, його фактуру.
Хлопці й дівчата не лише засвоювали навики роботи на верстатах, не
лише навчалися робити полички, стільчики, шафки за певними
кресленнями, а й переймали від Бориса Івановича прагнення кожну річ
творити досконалою, красивою. Художні роботи учнів здобули відзнаки і
дипломи на багатьох виставках.
Юлія Федорівна Кузьміна, у якої справді золоті руки
майстрині, тонкий художній смак, що так потрібні у викладанні
домоводства, була незамінною для школи людиною, коли
зважити, що водночас завідувала ще й бібліотекою, яка її
стараннями стала одним із найперших помічників учителя у
формуванні особистості юного громадянина.
Учитель виробничого
навчання Микола
Феодосійович Платонов
задавав завдання з
виробничим змістом,
складені на основі
виробничої діяльності
учнівської бригади. Разом з
Іваном Кириловичем Довгим,
Петром Йосиповичем
Суржко, якого називали
богданівським Кулібіним,
навчали основ автомобільної
справи, трактороводіння,
механізації й електрифікації
колгоспного виробництва.
Гнатюк Іван
Семенович
проводив
лабораторнопрактичні заняття
учнівськовиробничої
бригади в теплиці,
на ділянках.
Гончаренко Валентина Миколаївна, Русина Ніна Іванівна,
Чередніченко Лідія Омелянівна під час екскурсій учили дітей
запам’ятовутати деталі пейзажу, намагаючись, щоб побільше
нового пізнали вихованці; розвивали спостережливість майбутніх
хліборобів до деталей картин природи, її сезонних змін.
Пропонували намалювати побачене, а потім описати словами.
Учитель історії
Григорій Федотович
Пугач вивчав і
глибоко знав історію
рідного краю. Уміло
використовував
пошукові матеріали
на уроках. Створив
музей села.
Крайванова Варвара Кіндратівна та Громова Віра Сільвестрівна,
учителі біології та трудового навчання, вміло поєднували
материнську любов до учнів та шанобливе ставлення до землі. Це
завдяки їх зусиллям у школі велася робота на квітучих дослідних
ділянках, у шкільному фруктовому саду, дендропарку, в зеленому
класі. Саме вони виховували в учнів повагу до нелегкої, але такої
потрібної праці на землі.
Кучерява Варвара Давидівна та Кльова Валентина
Василівна розробили систему пізнавальних
пошуково-творчих завдань для кожного класу
відповідно до принципу диференціації та
індивідуалізації навчання.
Учителі фізики Платонова Людмила Іванівна та Попов
Василь Григорович на своїх уроках органічно поєднували
теоретичні положення фізики з науковими основами
сільськогосподарського виробництва, використовували
виробничий досвід учнів
Організатор позакласної та позашкільної виховної роботи
КороленкоА.П. із великим натхненням виховував в учнів любов до
Батьківщини, повагу до старших і всі чесноти шляхом проведення
змістовних традиційних заходів: парад сили, молодості і краси,
“Дружба поколінь”, “Свято врожаю”, “Свято матері”, “День лісу”,
“День мистецтва”, “Естафета поколінь хліборобів”, “Щоб у серці
жила Батьківщина” та ін.
Учитель математики Олександр Григорович
Нестеренко. На кожному уроці - оригінальні
моделі, які відображають зміст задач.
Буштрук Валерій Іванович – учитель фізики. Створив
єдиний у районі шкільний телецентр. Була проведена
мережа по кабінетах, де, за замовленням учителя,
демонструвалися навчальні фільми, транслювалися
шкільні телепередачі.
Голік Анатолій Костянтинович – учитель фізкультури та
ПВП. Уроки проводив на високому рівні у добре
обладнаному спортивному залі. Учні були в захваті від
уроків ПВП, із задоволенням брали участь у змаганнях зі
стрільби у шкільному тирі, який відповідав вимогам того
часу. Його вихованці - постійні призери районних,
обласних, республіканських змагань із різних видів спорту,
а також переможці ігор “Зірниця”, “Орлятко”.
У кожного вчителя була своя “перлина”, що стала окрасою
уроку й збуджувала в учнів інтерес до знань, любов до науки.
Знайти таку “перлину” в кожного педагога, а потім допомогти
йому стати справжнім майстром – одна з необхідних умов
інтелектуальної зрілості педагогічного колективу.
Моральне обличчя школи її випускники.
За роки роботи І.Г. Ткаченка на посаді
директора школи Богданівську десятирічку
закінчили 875 випускників. Серед них із
золотою медаллю – 40 учнів і 61 зі
срібною. 347 випускників здобули вищу, 366
- середню спеціальну освіту і працювали в
народному господарстві: інженерами - 103,
техніками - 163, лікарями та іншими
медичними працівниками - 39, учителями –
141, спеціалістами сільського господарства 68, служили в Збройних Силах і мали
офіцерське звання – 129.
Школа виховала також двох
Міністрів
освіти України: О.М.
Багато колишніх учнів І.Г.Ткаченка знані далеко за межами
Кіровоградщини і України, мають наукові ступені, вчені
звання, численні урядові відзнаки.
За традицією, яка склалася, більшість випускників
Богданівської школи вибирали місце роботи в рідному селі голови колективного сільськогосподарського підприємства,
інженери, агрономи, зоотехніки, хлібороби, робітники меблевої
фабрики, залізниці, сфери обслуговування, педагоги місцевих
шкіл.
Станіслав Ніколаєнко
Голова Громадської Ради
освітян і науковців України
(ГРОНУ)
Міністр освіти України
2005-2008 рр.
Зі спогадів: «Школа була лідером
Знам’янського району за всіма
показниками. Випускники мали
тверді знання з основ наук, були
щирими патріотами своєї
Батьківщини. Пригадую випадок,
коли на початку 60-х років один із
класів, де було більше двох
десятків учнів, повним складом
вступив до медичного інституту.
Про це написала газета «Правда».

similar documents