Презентація

Report
М. Хвильовий
М. Хвильовий починає свій твір із ліричного зачину,
в якому постає образ матері:
«З далекого
туману, з тихих
озер загірної
комуни шелестить
шелест, то йде
Марія». Цей
образ приходить
до стомленого від
крові і смертей
сина як спогад, як
марення.
«Моя мати — наївність, тиха зажура
і добрість безмежна…»
Син тільки на одну
мить полинув
спогадами у
дитинство, у юність,
де «дзвеніли росяні
ранки і падали
перламутри», де
«шелестять вечори
біля тополь».
Добром і лагідністю віє від спогадів
героя про матір, яка
жаліє свого сина, що
зовсім замучив себе
у нескінчених
походах-битвах.
«Тоді я беру її милу
голову з нальотом
сріблястої сивини і
тихо кладу на свої
груди…».
Та здалеку насувається гроза:
«там, за дорогами сизого
бору, спалахують
блискавиці, накипають і
піняться гори». Син
бачить «в її очах дві
хрустальнії росинки»,
чує, як «мати каже, що
вона поливала м’яту, і
м’ята вмирає в тузі» —
відлітають спогади,
зникає з-перед очей
образ матері.
Письменник показує
жорстоку боротьбу
між половинками
роздвоєної
особистості
фанатика
революції, який
свідомо і
послідовно глушить
у собі Добро,
керуючись
ненавистю,
служить Злу.
Він, як заклинання, промовляє:
«Я — чекіст, але я
і людина»,
намагається
передусім собі
довести, що він
не бандит, що
його покликала
революція
захищати бідних,
знедолених,
чинити
справедливість.
Але чому ж тоді
«з кожного
закутка дивиться
справжня і
воістину жахлива
смерть»?
Чому прості
люди, обивателі
говорять: «Тут
засідає идизм»?
Душа героя розривається між двома началами.
З одного боку — мати,
з другого — ідея
вірності революції.
Перемагає остання.
В ім’я «світлого
майбутнього»
твориться зло, бо
«єдина дорога до
загірних озер
невідомої прекрасної
комуни» може
проходити через долі
простих людей, через
жертви, кров і сльози.
Це була дійсність:
справжня життєва
дійсність — хижа й
жорстока, як зграя
голодних вовків.
Це була дійсність
безвихідна,
неминуча, як смерть.
Ось чому у фанатичній відданості революції
син має стріляти в
матір: «Тоді я у
млості, охоплений
пожаром якоїсь
неможливої радості,
закинув руку на шию
своєї матері і
притиснув її голову
до своїх грудей.
Потім підвів маузера
й нажав спуск на і кроню».
Все, кінець!
Боротьба Добра і Зла
закінчилась абсолютною
перемогою!
Ніякої фантазії не
вистачить на те, щоб
додумати подальше
життя цього романтика,
який перестав бути
людиною, адже в грудях
він мав уже не
розколоте, а поросле
шерстю серце
вовкулаки.
Новела “ Я ( Романтика )” не автобіографічна, хоч М.Хвильовий і
був головою чекістського трибуналу.
Власної матері не вбивав. Це підкреслює
турбота Хвильового про неньку в
передсмертній записці. Після смерті сина
вона тяжко побивалася. На багатьох
фотографіях, зроблених під час похорону
письменника, мати зафіксована живою.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ:
1.
2.
3.
4.
Головні події у творі відбуваються у княжому палаці. Чому саме тут?
Чи має позитивні риси Андрюша? Якщо так, то які саме?
Як розумієте самовиправдання: “Я – чекіст, але і людина”?
Як на вас вплинула картина присудження до розстрілу вдови, матері
трьої дітей?
5. Чому мирні жителі втратили надію на визволення від комунарів, а
сподівалися на Месію і молилися, щоб відбулося друге пришестя
Христа і при його сприянні стався порятунок від влади чекістів?
6. Як ви вважаєте, доктор Тагабат дійсно дозволив голові трибуналу
вирішити самому, відпускати чи вбивати свою матір, чи лише
випробовував його?
7. Для чого у творі подано телепатичну розмову всепрощаючої матері й
сина-вбивці?
8. Залишки совісті спонукають голову трибуналу попрощатися з мертвою
ненькою. Чи дає це зробити дегенерат? Про еволюцію чи деградацію
головного героя можна говорити на основі прочитаног?
ДЖЕРЕЛА:
1. О.В.Слоньовська. Конспекти уроків з української
літератури. 11 клас. К., “Рідна мова”, 2001.
2. testsoch.net›protistoyannya…i…m…ya-romantika/
3. lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/.../hvilyovii103.txt

similar documents