silchenko_a._metafora_rr_2007

Report
Проект
Сільченко Аліни Володимирівни, учениці 11 класу
Дем’янівської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів
Першотравневої районної ради Донецької області
Керівник
Редько Тетяна Іванівна,
учитель української мови і літератури
Дмитро
Павличко.
Таємниця твого
обличчя. –
Київ: Молодь. –
1979. – 112 с.
Тема дослідження:
Метафора як образотворча одиниця мови збірки
Дмитра Павличка «Таємниця твого обличчя»
Об’єкт дослідження:
поетична мова книги інтимної лірики як
матеріалізований творчий результат і втілення
художніх настанов сучасного митця
Предмет дослідження:
метафора як основа образності поета та ключовий
троп у лексико-семантичній організації тексту
кожного окремого вірша і поетичної збірки в цілому
Мета дослідження:
 теоретичне і практичне осмислення специфіки творення
та функціонування метафоричних конструкцій в поезії
Дмитра Павличка
 дослідження метафори як образотворчої одиниці мови
Завдання дослідження:
 виявлення особливостей використання метафори, її
функціональних можливостей як засобу індивідуалізації
стилю художнього твору;
 аналіз конкретних метафоричних конструкцій з погляду
їхнього лексичного наповнення.
Актуальність дослідження:
Проникнення у художній світ Дмитра Павличка і з’ясування естетичної
природи його мови через дослідження особливостей реалізації
метафори у збірці “Таємниця твого обличчя” дає можливість
 дослідити самобутній стиль сучасного поета
 розширити уявлення про образотворчі можливості ключового
тропу
Основна гіпотеза:
 Метафоричні смисли є багатим джерелом різноманітних асоціацій
в поетичному світі Дмитра Павличка;
 про потенціал метафори як тропа свідчить поява нових смислів у
традиційних словах-образах
Методи дослідження:
 використано метод структурно-семантичного аналізу
метафоричних конструкцій;
 метод виявлення ключових слів для аналізу лексико-семантичних
компонентів метафори;
 метод текстового розгортання семантики метафоричних структур
для виявлення змісту складних метафор.
Немає такого стану мови, при якому
слово тими або іншими засобами не могло
б набути поетичного значення.
О.Потебня
Протягом століть і навіть тисячоліть метафора залишається
в центрі уваги філологів. Теоретичні положення про її природу
як мовного явища були визначені ще в часи античності.
 За Арістотелем, метафора – душа будь-якого образу.
“Метафора – це перенесення слова зі зміненим значенням з
роду у вид та з виду у рід…”. Створення вправних метафор – ознака
таланту, оскільки майстерним метафорам “не можна навчитися в
інших, а треба самому вміти підмічати подібність у природі”.
 За Квінтиліаном, метафоричний образ більш виразний, ніж те
поняття, яке він замінює. Найкращі епітети – ті, в основі яких
лежить метафора, оскільки вона збагачує значення.
 За Ціцероном, немає тропа більш блискучого, який надає мові
більшої кількості яскравих образів, ніж метафора.
В середньовічних риторичних творах щодо поетики
використовували понятійну базу античної доби. У ХVIII столітті
дослідники займалися тлумаченням тропів, намагаючись зрозуміти
причину їхньої появи. В ХІХ столітті було вироблено декілька
підходів до вивчення метафори, передовсім міфологічний. Велика
кількість концепцій метафори з’являється в ХХ столітті
Метафора – семантичне явище, що утворюється шляхом
поєднання кількох слів з вільним значенням в єдине
словосполучення, у якому звичне, усталене значення
одного слова послаблюється, внаслідок чого утворюється
цілісне образне значення усього метафоричного
словосполучення.
Метафора – це складний троп, інакомовлення,
розкриття суті одного явища через подібне (“твого
погляду вітер" – Д.Павличко). В розмовній мові
метафори вживаються рідко, натомість в
художньому стилі і в промовах є одним із головних
художніх засобів.
Існування великої кількості визначень тропа,
різноманітність підходу до метафори лінгвістів та
літературознавців, зацікавлення нею філософів, спеціалістів
з логіки, психолінгвістів – усе це дозволяє осмислювати її як
виняткове явище культури, передовсім літератури.
За допомогою метафоричних засобів поети, письменники
будують свою модель бачення навколишнього світу.
Метафора є
основним тропом
збірки Дмитра
Паличка “Таємниця
твого обличчя”.
Метафорично
збагачена мова поета
глибоко відтворює
світ переживань
ліричного героя та
драматизм інтимних
почуттів.
Зі сторінок виринають дивовижні
картини романтичного краю поета:
рідні Карпати, шумливі гірські річки,
шум одвічних смерек. Все це зливається
з настроями і почуттями поета.
Оригінальність мислення Дмитра Павличка
допомагає значно розширити значення слова за
допомогою образотворчої функції метафори.
Досліджуючи метафоричний світ збірки
“Таємниця твого обличчя, акцентуємо увагу на
двох семантичних напрямках:
 метафоризація образу вогню;
 любов – чарівна та жорстока.
Традиційний образ поезії – вогонь –
неодноразово метафоризується у збірці
“Таємниця твого обличчя”.
Метафоричні словосполучення у віршах Дмитра
Паличка утворюються за допомогою дієслів:
 палити, палахкотіти, палати, спалахнути
 світити, сяяти
 горіти,згоріти
 полум’яніти
 тліти,мерехтіти
 іскритися
 опікати
 засліплювати
 погаснути, запопелитися
Метафоризований образ вогню має
має різні
семантичні значення:
 пряме, пов’язане із дотиком та зоровими
асоціаціями;
 переносне, що вживається як синонім у ряду
“сильне почуття”,захоплення”, “повна віддача сил чомунебудь”.
Там думка палахтить, як рана,
Горить віків броня і бронь.
Благослови мене, кохана,
У скронях схований вогонь.
* * *
Схились над полум’ям прозорим
* * *
Тож доторкнись до сивизни,
Що очі молоді пече.
* * *
Зачах, згорів я до основ…
У кожній поезії збірки образ вогню
набуває нового семантичного значення.
Пройшовши дивовижною дорогою кохання,
ліричний герой, збагачений досвідом, сприймає
своє почуття як пломінь вічності. Ліричний герой
згоден прийняти будь-яку кару заради того, щоб торкнутися
до благодатного вогню пристрасті коханої. Пригасало в
душі ліричного героя багаття почуттів і знову спалахувало, і
ніколи в його серці не оселялася порожнеча.
Горів я, не згорів,
Довіку не згорю,
І серце, як зорю,
Ношу в долонях слів
У вірші – розгорнута метафора, яка складається з
дієслівних “горів я, не згорів, // довіку не згорю”, “серце…
ношу” та іменної “в долонях слів”, завдяки чому метафора
постійно набуває нового семантичного значення. Свої
почуття ліричний герой втілює у слова, які промовляє
коханій.
Щире та неповторне почуття кохання, водночас ніжне
та жорстоке, постає майже в кожному вірші збірки.
Лиш усміх відкриває душу,
Зачинену плитою горя,
Замками туги та скорботи.
Ключове слово метафоричного виразу пов’язане
з іменником усмішка. Метафора складається з восьми метафоричних
словосполучень. Основою метафоричної структури усміх відкриває душу
виступає дієслівна ознака. Слово відкривати долає свою буденність:
йдеться про відкриття таємного і майже недосяжного – внутрішнього
світу людини. Ключ до дверей людської душі автор знаходить не в очах, а
саме в усмішці. Чому? Слід звернутися до інших словосполучень
розгорнутої метафори, в яких ідеться про тяжкі духовні страждання
ліричного героя: душа зачинена плитою горя, душа зачинена замками
туги, душа зачинена замками скорботи. Цей тягар спроможна подолати
лише радість, яка втілена саме в усмішці коханої.
…Коли повертається глузд
Моєму життю єдина
Усмішка милих уст.
Поет метафоричними словосполученнями
підкреслює особливе значення справжнього
почуття, яке приносить життєдайну
наснагу, дозволяє завжди почувати себе
молодим.
Глянь, чаклування дівчаче, Шукає поводиря
Серце моє незряче.
В основі метафори лежить
дієслівна ознака, ускладнена
звертанням та епітетом незриме.
В житті поводир необхідний тому,
хто не знає шляху, хто мусить іти
й нічого не бачить. Епітет вказує на
неспроможність серця бачити, воно
потребує допомоги. І дівоча рука,
“ніжна й легка, як подих”, має
вивести серце на світлий шлях.
Доти життя, допоки
Ти будеш його вести –
Хоч би й чотири кроки!
Для ліричного героя кохання – це джерело не
тільки духовної наснаги, а й самого життя:
Я буду на світі,
Поки незнане світло
В обличчі твоєму світить.
Метафора базується на іменниковій ознаці, її зміст
продовжується в наступній строфі:
Я житиму доти,
Поки горіти буде
Долоні твоєї дотик.
Обличчя коханої, осяяне дивовижним світлом почуттів, підтримує
серце і вгамовує душевні муки, проте водночас стає і їхньою причиною:
Метелик у серці моїм
Вогкими крильми тріпоче.
Ця іменникова метафора ускладнена епітетом вогкими. В основі самої
метафори лежить звукова асоціація. Слово-образ метелик поєднує в собі
такі почуття як біль і надію. Автор використовує епітет вогкими зовсім не
випадково: метелик з вогкими крилами не може піднятися в небо, він
тріпоче ними доти, доки останні сили не залишать його. Цим єдиним
словом поет відтворює всю глибину страждань ліричного героя, його
прагнення щастя. І тільки сонячні промені серця коханої можуть висушити
крила метелика і влити в них силу.
Кожним поетичним рядком збірки “Таємниця
твого обличчя” Дмитро Павличко відкриває читачеві
все нові і нові глибини свого багатого
метафоричного світу.
Я в руці стискав, наче бите скло,
Мертвої зорі неживе крило
Метафоричне сполучення ускладнене порівнянням і
епітетом неживе. Ми відчуваємо біль і внутрішню боротьбу.
Лексема ж крило пов’язана з образом зорі. Якщо кохана
нищить надію, то ліричний герой готовий тримати свій
останній мерехтливий промінь світла, який може освітити
душу.
Ніч була ясна, я відкрив кулак,
Ах моя рука – мов червоний мак.
Поет подає слово щоразу в складному контексті, насичує
метафори оригінальним змістом і звичним образам надає
оновленого значення.
1.
2.
3.
Аналіз метафоричних словосполучень збірки Дмитра
Павличка “Таємниця твого обличчя” доводить, що їхня
смислова структура є багатогранною і неповторною. Це
дозволяє розширити наше уявлення про специфіку
творення образів в українській ліриці останніх десятиліть
ХХ століття.
Розкриття семантики метафоричних словосполучень,
пов’язаних зі словом вогонь, допомагає розкрити
оригінальне світосприйняття митця та самобутність його
поетики
Існування ліричного героя збірки інтимних поезій
Павличка – це звивиста дорога любові, всепоглинаючого
кохання, переданого в метафоричних конструкціях, де одна
лексема чи словосполучення здатні передати променисту
радість і біль, піднесення і розпач, спустошення і справжнє
натхнення.
1. Арістотель. Поетика. – К.:Мистецтво, 1967. – 136 с.
2. Культура української мови: Довідник/С.Я. Єрмоленко та
ін. – За ред. В.М. Русанівського – К.:Либідь, 19.. – 304 с.
3. Маковей Г.В. Динаміка почуттів ліричного героя
інтимної лірики Дмитра Павличка [ Електронний ресурс].
– режим доступу:http://web.znu.edu.ua/herald/issues/archive/
articles/1903.pdf
4. Павличко Д. С. Таємниця твого обличчя: Лірика – К.:
Молодь, 1979 – 112 с.
5. Пахаренко В. І. Основи теорії літератури. – К.: Генеза,
2007 – 296 с.
6. Потебня А.А. Эстетика и поэтика/ А.А. Потебня. – М.:
Искусство, 1976. – 614 с.
7.Пустовіт Л.О.”Таємниця твого обличчя” (метафоричні
засоби в поезіїї Д.Павличка) [ Електронний ресурс]. –
режим доступу: http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/
Magazine24-3.pdf
8. Шамота Л. Перенесене значення слова в мові
хужожньої літератури. – К.: Наукова думка, 1967 – 125 с.

similar documents